A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Божківський навчально-виховний комплекс "загальноосвітня школа І-ІI ступенів - дошкільний навчальний заклад"
Кролевецької районної ради Сумської області

Стежками минулого мого рідного села

Дата: 09.01.2020 21:35
Кількість переглядів: 72

Стежками минулого мого рідного села

(побут, звичаї, обряди с. Червоний Ранок)

(Божок)

1. Історико-географічна довідка.

Говорити про населений пункт, а особливо про такий невеликий, як село Червоний Ранок (Божок), ізольовано від району, області, держави в цілому, неможливо, бо все це невід’ємне, взаємопов’язане історично, економічно і політично.

Площу Чернігівської губернії можна прийняти за велику рівнину, яка пересічена в різних напрямках великою кількістю пагорбів і підвищень, місцями видозмінену болотами і низовинами, місцями порізаною глибокими ярами і долинами рік.

Кролевецький повіт, як і сучасний район, ділиться на дві, досить різні, в природному відношенні, частинами. Західна рівнина минулої Чернігівської губернії називалась Занесення, в складі якої була частина Кролевецького повіту. Значну частину цієї території займають ліси. Ця  місцевість називається Полісся.

Східна частина включає в себе Східний виступ губернії по річки Десну, Сейм, Клевень. Сюди входила південно-східна частина  Кролевецького повіту. Рівнина ця в більшій частині відкрита всередині і лісиста по краях, за винятком підвищених берегів річок Сейм і Клевень, де на всьому просторі між селами Волокіте, Спаське (Ленінське), містом Кролевцем і селом Дунаєць порізана великою кількістю досить глибоких ярів. В цьому просторі і в самому яру, вздовж річки Божок і розміщене село Червоний Ранок (до 1922 р. Божок) з населенням  1225 чоловік.

Через село протікає річка Божок, назву свою вона одержала від назви села.  Річка зараз дуже мілка, хоча в ХVІІІ ст.. на ній було два водяних млини. 

На початку ХVІІІ ст. за «товаришем сотні Глухівської Яковом Урвихвостом затверджені спочатку Мазепою, в 1707 році, а потім І. Скоропадським в 1710 р.»

Брала початок річка з трьох джерел: із озера в районі Петухового хутора, із Круковського яру і озера в районі шкільного селища Свердлова і із джерела поза вулицею Песківка. Болота і велика кількість джерел на шляху річки підтримували її повноводність. Береги річки поросли лозою, вербами, вільхою. В річці водилось дуже багато риби: щуки, карасі, плитки, в’юни, багато раків.

У Чернігівській губернії дуже багато джерел. Але не буде перебільшенням, якщо сказати, що село Божок було «центром » джерел всієї Чернігівської землі. 

Вірогідно, що свою назву село одержало в період між 1024–1071 роками. Отже, засноване було в VІІ ст., а свою назву «Божок» воно одержало в середині ХІ ст.

Давні наші пращури-язичники поклонялися біля священних дерев і в гаях, в житі, біля річок і криниць вогню – Сварожичу, Роду, боялися Русалок, співали, танцювали, ворожили в дні своїх язичницьких свят, умивали наречених на ігрищах. Язичництво вкорінювалось в основах народного життя, його вистави і релігійно-побутові форми стали міцними традиціями. Свідченням тих далеких літ в селі були три реліквії.

Перша. На крутому березі річки Божок, в районі місцевості під назвою «Печери» до 1925 року стояв кам’яний «Божок», який, мабуть, символізував назву села. «Печери» мають теж своє історичне значення. В цій місцевості під час християнізації ховались втікачі-язичники.

Друга. У селі є урочище, яке називають «Пендереве». За переказами, в цьому урочищі росло дерево, якому поклонялись язичники. З тих пір ця місцевість стала називатись «Пень Дерево», а пізніше перетворилось в одне слово «Пендереве». Ця назва збереглася до нашого часу.

Третя. Ця криниця-джерело в урочищі «Рибакове», якій також поклонялися язичники і яка є тисячолітнім пам’ятником. З незапам’ятних часів існувало це джерело-криниця в урочищі Рибакове і було місцем слов’яно-язичницького поклоніння.

Прийшло християнство. Князь Володимир звелів знищити язичницьких ідолів – порубати, спалити, а після цього наказав ставити церкви в тих місцях, де стояли язичницькі кумири.

Наслідуючи це, була збудована церква в урочищі Рибакове поряд із криницею-джерелом з метою боротьби із залишками язичницької віри. Церква перетворила, пристосувала це місце поклоніння язичників для християнського хрещення. Напередодні хрещення проходило і ворожіння, що відповідало древнім язичницьким звичаям, і це вимушена була терпіти церква православна.

Після того, як церковиця зникла (мабуть, по старості), біля криниці стояла ікона Святого Спаса в срібній ризі, а пізніше – ікона дерев’яна.  Але вони кудись зникли.

Ця процедура хрещення пізніше була перенесена в село Божок, і знову криниця стала називатись «Рибаковою».

Старі жителі пояснюють це так: «Якийсь чоловік жив самітником в урочищі Рибаковому і служив при «священній» криниці, а коли там було споруджено християнську церкву, він переселився на околицю села і це місце стало називатися Рибаковим».

За річкою Божок, навпроти садиби Рибакова, на місці джерела, була викопана криниця з дуже чистою і холодною водою. Ця криниця теж стала називатися «Рибаковою». Сільська община вирішила перенести обряд хрещення із урочища Рибакове до цієї Рибакової криниці. Зараз вона засипана ґрунтом, але з-під нього дуже б’є сильне джерело.

 

ІІ. Історія села Божок.

Поселення на місці села Божок  (Червоний Ранок) – почалися з давніх часів. 

На території села знайдені: три неолітичних поселення; городище скіфського періоду (VІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.), два слов’янських поселень – перших століть нашої ери;  поселення сіверян (VІІ – Х століть); поселення часів Київської Русі; поселення слов’яно-руської (VІІІ –ХІ ст.) до монголо-татарської навали. Про це свідчать матеріали розкопок Дніпровської Лівобережної експедиції археологів у 1947 році.

На території села, на вулиці Трохонівка, влітку 1924 року утворилася велика яма. Яму цю було розкопано і в ній виявлено залишки берестяних свитків, на яких можна було побачити якісь знаки.

Коли ж було засновано Божок?

Наукові дані археологічних розкопок свідчать про те, що село було засноване у VІІІ ст. – час поселення слов’яно-руської культури.

За народними переказами, вважається, що назва села з’явилася на дотику двох релігій – язичництва і християнства, і походить вона від язичницького слова «Божок».

Слово «Божок» – унікальне і єдине в своєму роді, древнє слово – невеликий ідол, статуетка, якому поклонялись східно-слов’янські язичники. Отже, назва села відноситься до часів язичництва. Це слово істинно слов’янське. 

Минули роки, століття. Але старі люди розказують молоді про так звану «Велику Пожежу». Справа в тому, що ця «Велика Пожежа» є для жителів села ніби власним літочисленням. Старі люди, не пам’ятаючи часу тієї чи іншої події, почутого  від покоління до покоління, звичайно говорили: «Це було до «Великої Пожежі», або – «Це було після «Великої Пожежі».

Одні говорили, що пожежа була наслідком татаро-монгольської навали, а інші, що це було в 1365 році, коли літопис повідомляв: «Мгла стояла с пол-лета, и зной, и жара бяху велицы, леса, болота и земля горела, и реки перезхоша, иные же места вбденыя до конца Лехова; и бысть страх и ужас на всех человецех и скорбь велика…» І далі: «Того же лета пожар бысть… и буря со выхрем сильна зело, и размена огонь повсюду и много людей пожне, и, вся погоре и без вести бысть, и той  зовётся «Великий пожар», ещё от всех святых начался ветром и вихрем повсюду…»

 

Звідки походять назви вулиць нашого села?

За переказами старих людей, розміщена в центрі села площа – «Майдан» – відкрите місце, де народ збирався на всі суспільні мирські події-сходки, урочистості, скорботи, мітинги і збори.

Від Майдану починаються три вулиці: Обірок, Песківка, Трохонівка. Вони є тими вулицями, які складали основу давнього села. Від них воно зростало і в вдовж, і впоперек.

Чому вони були первинними? Справа в тому, що внизу кожної із них протікала річка, і городи жителів села зручно знижувались до річки, а, як відомо, люди здавна селились ближче до води.

Ось як пояснював назви вулиць один із старіших жителів села Сила Харламович Дячок. Назву «Обірок» вулиця отримала від того, що правителі княжі збирали останні збори, побори різних податків. Песківка названа від характеру ґрунту (пісок) на місці розміщення вулиці і характеру полів (піщаних) за нею.

Трохонівка названа від прізвища першого поселенця на цій вулиці, якогось Трохона. Це прізвище в селі згадується з 1777 року, і було воно одним з найпоширеніших у селі до ХІХ ст.

Дві вулиці – Яр і Берег (Поділ) є залишками древнього Городища з його Подолом, яке йшло до «Города», але знищене монголо-татарськими загарбниками. (За матеріалами археологічних розкопок Городища).

Вулиця «Дячківка» –  є пам’ятником християнізації села.

Вулиця Пісочинка з’явилася пізніше і була названа ім’ям князя Пісоченського, який її і створив. Ця вулиця з’єднала село з хутором Рибаковим.

Пісочинка заселялась князем Пісоченським жителями села Качурівка, яке знаходилося в межах Глухівської сотні. (Села Божок, Спаське, Мутин і Камінь входили до Глухівської сотні Ніжинського полку).

Вулиця «Качурівка» з’явилась внаслідок переселення жителів вулиці Пісочинка вище ставу.

Перша церква в селі повністю згоріла під час «Великої пожежі».

Різдвяно-Богородицька церква була побудована в 1777 році. Вона теж згоріла. На її місці було побудовано церкву в 1867 році.

Вулиця Буйвалівка була заснована в період будови першої церкви в селі, а з побудовою її утворилась нова, торгова, або ярмарочна площа, паралельно з древнім Майданом. Вулиця Буйвалівка стала прямим під’їздом до торгової площі. Перекази твердять, що люди при створенні вулиці Буйвалівки наступали на дрімучі ліси, в яких водились буйволи, від чого вулиця і одержали назву.

 

Школа в селі Божок

Першою школою в селі (за спогадами Поладича Полікарпа Силовича) була школа грамоти. Вперше вона згадується в документах Держархіву за 1889 рік у «Відомості № 1 про церковно-приходські школи Чернігівської єпархії». Там було дано таку характеристику школи і селу Божок:

1. Кількість населення обох статей – 1544 чол.

2. Кількість православних дітей шкільного віку обох статей – 277 чол.

3. Кількість дітей шкільного віку, які не відвідують школу – 206 чол.

4. Кількість учнів – 73 чол., або 25,6 % від усіх дітей шкільного віку в селі.

При відкритті школи грамоти Закон Божий викладав у ній священник Юхим Катеринич, а вчителем у школі був псаломщик Прохор Сушинський.

Найсерйознішими труднощами Божківської школи, як і інших сільських шкіл, була відсутність або мізерна кількість коштів і відсутність  грамотних учителів. Про недостатню кількість коштів для школи говорить слідуючий документ:

«Ведомость о сборах в пользу церковных школ Кролевецкого уезда по церквам благочиння І-го округа Кролевецкого уезда за 1909 год».

Наименование    церкви Кружковый собор в воскресный день Позвонных За возложение на умерших крестьян Итого

с.Божок, Рождественско-Богородицкая церковь Р. К. Р. К. Р. К. Р. К.

– 35 – 50 – 40 1 – 25

 

1 руб 25 коп. Це грошова каса школи Божок.

Що ж  стосується шкільної «навчальної» програми, то вона виконувалась. Це видно із звіту того ж Кролевецького повітового спостерігача про стан церковних шкіл Кролевецького повіту, наприклад, за 1899–1900 навчальний рік: «во всех церковно-приходских школах Кролевецкого уезда Закон Божий преподавали приходские священники… В частности, по Закону Божию дети выпускной группы… толково, правильно и с краткими объяснением выучили общеупотребляемые молитвы, усвоили с пониманием события из священной истории. Из Ветхого и Нового Завета, изучили с объяснением молитву Господню и Десять Заповедей Закона Божего. Прочитали в течении всего школьного курса Часослов, Псалтырь и Святое Евангелие. Обучились церковному пению. В школах уезда детей воспитывали в церковном духе...»

Ось така школа грамоти з трирічним навчанням була в селі Божок.

 

Життя та побут села Божок

З давніх часів жителі села зберегли общинну організацію. Спочатку община була родинною і складалася лише із родичів-батьків і їхніх дітей, братів батьків, а також їхніх дітей. Взагалі до родової общини могли належати різні лінії родичання.

Члени общини сукупно користувалися пасовиськами, лісами, озерами, річками. Така система користування суспільною територією збереглася аж до ХІХ ст., про що, наприклад, вказує «Владенная запись по селу Божок на 1 января 1892 года. Селяни користувалися землями «наравне с козаками». «Наравне с козаками» тому, що село Божок ще в 1732 році по своєму соціальному стану було в більшості козачим. «Ревизская сказка» про кількість козаків в селі Божок говорить:

На 1782 год в с. Божок было                   Мужчин                   Женщин

Казаков                                                          126                             132

Подпомощников                                           247                             259

Подсоседков                                                  37                               30

Фузилеров                                                      61                               41

Фузилерских подсоседков                            8                                 6

Итого                                                            479                             468 ».

Закріпачення селян Божка відбулося в кінці ХVІІІ ст. Після реформи 1861 року селяни Божка за царським указом повинні були викупляти землі аж до 1931 року. Тільки жовтневі події 1917 року внесли свої корективи в життя села.

Система землеробства в селі існувала така: городня і власне польова, що зберігала трипільну сівозміну. Сіяли ячмінь, овес, ярову пшеницю, сіяли особливий сорт льону під назвою «Лущик» («Текун»), горох, чечевицю, пізніше, аж після 21 травня, сіяли інший сорт льону – «довгунець», коноплі, садили картоплю. Сіяли також три сорти гречки – ранній, середній і пізній, просо і горох, сіяли озиме жито.

Жали переважно серпами зернові, а горох, чечевицю, гречку, овес косили косою, до якої прикріплювались грабки. Пожатий хліб зв’язували в снопи, потім складали в копи, приблизно по 40-60 снопів у кожній. Звозили в клуні і молотили ціпами. Молотити починали після закінчення всіх польових робіт восени і взимку. Віяли лопатою, а пізніше – віялкою. В селі віялки робили народні умільці – Антон Петренко з синами та брати Передерій – Михайло, Федот і Трохим.

Селяни вирощували також і городні культури: огірки, капусту, редьку, моркву, цибулю, часник, помідори, кавуни, дині, гарбузи, кукурудзу і різні сорти бобів.

Селяни користувалися заливними луками. Косила сіно кожна сім’я окремо на своїй ділянці сінокосу. Сіно після сушіння спочатку складалося в копиці, потім його звозили і складали в клуні, які стояли там же на лузі, або складали в стопи. Перевозили сіно додому взимку, коли встановлювалася санна дорога і замерзали Сейм і Нечамля.

Тваринництво в селі було розвинуте мало, тому що всі пасовиська належали поміщикам. Тварини до косовиці на лузі повинні були пастися тільки на толоці. Крім того часто від посухи висихали озера і болота, а поміщики, які володіли хорошими водопоями не допускали до них тварин жителів села. Худоба жителів села часто хворіла. В селі розводили велику рогату худобу, кіз, овець, коней, гусей, качок.

 

Житло

Хати села Божка були: двокамерні (хата+сіни), трихкамерними (хата+сіни+хата) або (хата+сіни+комора). Сільська біднота часто жила в хатах, які не мали навіть сіней.

Хата вимазувалась глиною і білилась не тільки всередині, а й зовні. Розміром хати були від 8 до 12 аршин в довжину і ширину і до 3,5 аршин в висоту.

В хаті було майже завжди троє невеликих вікон і одні двері, крім того робилось четверте вікно над полом.

В Божку при вході в хату в кутку справа чи зліва (залежно від того на якому боці вулиці стояла хата), знаходилась піч. В другому кутку, по діагоналі від неї – красний кут: висіли ікони, перед ним лампадка, стояв стіл (рідше скриня), покритий скатертиною. Цей кут прикрашався рушниками, паперовими і засушеними квітами. Від печі до причільної стінки робили піл – настил із дошок, який служив загальним ліжком нерідко цілої сім’ї. У багатодітних селян-бідняків дуже часто молодь спала на земляній підлозі, підіславши солому. Над полом висіла жердка, яка служила вішалкою. На ній висів одяг, чоботи і вінки цибулі. Вздовж стін стояли дубові або соснові лави (лавки).

Біля печі на стіні висів мисник – полиці для посуду. Посуд був переважно глиняний, ложки дерев’яні, найчастіше не фарбовані. У кожного члена сім’ї  – неодмінно своя ложка. В кутку біля печі стояли охватки, кочерги, чаплії.

Прикрасами для стін були так звані «луб’яні» картини релігійного або світського змісту.

У заможніших  селян хати були більших розмірів і складалися із трьох кімнат: світлиці для прийому гостей, кімнати – спальні, дитячої і через стіни – кухні. Підлога в них часто була дерев’яна.

Заможні селяни жили в будинках з порогом і верандою; складалися хати із кількох кімнат: зали, вітальні, спальні, кухні. Обставлялись вони купованими меблями, прикрашались дзеркалами, годинниками, картинами.

Хати освітлювались щепою, яка горіла на припічку або каганцями. 

Сільська садиби, в залежності від багатства, мала комору. В ній зберігався домашній скарб: одяг, запаси їжі.

Домашні будівлі, звичайно, були дерев’яні. Для їх будівництва використовували сосну, березу і вербу. Сіни дуже часто будували із лози (плетені). Будівництво тільки однієї хати із сосни коштувало приблизно, 45 крб. сріблом, а хати з коморою від 90 до 100 крб. сріблом. Збудувати хату при чотирьох теслях можна було за 12 – 14 днів.

Кожен двір обгороджувався парканом або високим тином (плетнем). Будинок розміщувався майже завжди посередині двору. Вікна (шиби) затягувалися шкірою або пузирем, а у багатих селян – пластинками слюди, іноді розмальованими різними фарбами і фігурками.

У дворі були ще й повітка – приміщення для дров, воза, погріб, хлів для худоби. У бідних сім’ях молоду і слабку худобу всю зиму дуже часто тримали в хатах, де жили і самі. 

Біля будинків споруджувались комори для зберігання зерна і приміщення для зберігання кукурудзи (в Божку вони називались сапетки). Підлога найчастіше була дерев’яна. 

За двором через город розміщувались клуні. Стіни плелись із лози і будувалась високий дах. У клуні по боках складали хліб в снопах, а середина – тік – залишався для молотьби. Тут, біля клунь, будувався навіс для сушіння хліба і конопель. Всі будівлі крилися соломою. 

 

Одяг

Одяг складався із власних домашніх виробів. У чоловіків основну його частину складала сорочка і шаровари, свита із домашнього самотканого сукна, крій її був схожий на козахін без зборок ззаду. Вона не заходила до колін, з невисоким стоячим коміром, спереду зверху застібалася шкіряним, рідше металічним ґудзиком або дерев’яною паличкою, а по талії стягувалася шерстяним поясом, по боках – кишені. Колір переважно темний, сірий, а в святкових свит – білий. Крім того, були ще й довгі свити (киреї, кобеняки) з капюшоном для захисту від негоди. В Божку вони називалися чекменями.

Сорочка із домашнього полотна шилася з прямим і широким коміром і полотняні широкі шаровари. Носили сорочки або поверх шаровар, або ховали їх у шаровари. Бриль із соломи влітку і бараняча шапка взимку – складали чоловічі головні убори. Взимку під свиту одягали короткий кожух, суконні штани, суконні рукавиці. На кожух йшло від 9 до 12 овечих смушків. У бідних один кожух служив для всієї сім’ї. Те ж саме було із чобітьми. Взуття складалося із чобіт і лаптів. Лапті більше носили влітку, але використовували їх і взимку. (Наприклад, у них їздили на луки по сіно, в ліс по дрова).

Найважливішою і цінною прикрасою у чоловіків вважалася борода. Чим довшою вона була, тим вважалася по чеснішою.

Жінки в будні носили плахти (пізніше спідниці) і запаски, свити (в холодну пору року). Короткі свитки (юпки), шерстяні спідниці і корсетки, довгі свитки, розшиті по бокам складок синіми або червоними шнурами і кожушанки з стоячим коміром і складками ззаду складали святковий одяг.

Жіноче взуття  складалося із чобіт і черевиків, а на роботу взували постоли. На чоботи дивилися як на розкіш, тому влітку і ранньої осені дуже часто до церкви йшли босоніж, чоботи несли в руках, а біля церкви вже взувалися.

У  будень жінки пов’язували голову великою полотняною хусткою поверх очіпка (в селі говорили «чепця»); у свята одягали квітчасті шерстяні хустини.

Головним елементом в одязі дівчини була сорочка, вишивана візерунками по рукавах, коміру і низу кольоровими нитками (заполоччю). Волосся дівчата заплітали в коси, вплітаючи в них кольорові стрічки. Часто запинались хустиною, в свята (в теплу пору року) голову прикрашали вінками із живих або паперових квітів, павичевим  пір’ям, кольоровими стрічками. На шию одягали корали. 

 

Їжа

Їжа жителів Божок складалася, головним чином, із хліба. Влітку їли багато свіжих овочів, а взимку – квашену капусту і буряк, квашені огірки, яблука, солоний сир.

Хліб пекли із житнього і гречаного борошна. Часто зустрічався хліб із макухою або половою. 

В селі різали худобу тільки при крайній необхідності або до свята Різдва, Великодня, до Пилипівського розговіння. Різали овець кололи свиней і поросят.

А в буденні дні із м’ясної їжі використовували лише свиняче сало, як приправу до страв. Важливе місце в їжі селян займали картопля і риба.

Порядок їжі значно змінювався під час обрядів, свят. Тоді їли багато домашньої птиці, м’яса свинячого, баранини, сала.

Одним із основних продуктів харчування селян Божка була також пшоняна каша, яка стала обов’язковим елементом обрядових страв. Це різдвяна пшоняна каша або голубці з пшоном, на Святвечір, «бабина каша», яку готували до хрестин, пшоном посипали паску на Великдень.

Варили також різні киселі: фруктові, молочні, із вівсяного борошна (жур), юху (юшка із риби та сочевиці), борщ, вживали ріпу.

Жителі села Божок, як і всі українці, християнізуючись,   зберегли прадавню основу язичницьких свят і обрядів своїх пращурів і відповідну атрибутику, до якої належить і споживання певних страв до свят.

Такі страви називаються обрядовими. Більшість обрядових страв побутує і в наші дні.

Спираючись на спогади старожилів села, можна скласти такий кулінарно-обрядовий календар.

На Святвечір (6 січня) подавали 12 обов’язкових страв: варений горох, варена квасоля, смажена капуста, смажена риба, варена картопля, гречана каша з конопляним молоком, голубці з пшоном, вареники, коржі з маком, кутя та узвар. Кутю у нас готували із ячменю або товченої пшениці, меду, маку та узвару.

На Василя та Маланки (Новий рік) обов’язковим атрибутом святкового столу були пироги. Деякі вчені-етнографи вважають, що ліплені пироги пекли лише слов’янські народи. Пироги пекли в селі житні і пшеничні з різною начинкою:  з сушеними грибами і фруктами, ягодами, з сушеною бузиною, з картоплею, з гречаною кашею та рибою, з яблуками, мороженою горобиною, з калиною та вареним цукровим буряком та ін.

Перед Водохрехрещам, 18 січня, селяни справляли солодку кутю. Варилася кутя з товченої пшениці, заправлялася олією, цукром або солодухою (соком вареного цукрового буряка), варили також пісний борщ з сушеними білими грибами та сушеними солодкими грушами, узвар із сухофруктів, іноді подавали до столу ще солону рибу та варену картоплю – «парінку» (в мундирах).

На Масляну головною обрядовою стравою вважались вареники з сиром та сметаною і гречані млинці, смажені на маслі або смальці, теж зі сметаною або печеним салом. Гречані млинці готувалися з гречаного борошна, солі, цукру, молока, сала.

До зустрічі весни, на Сорок Святих, випікалось обрядове печиво у вигляді пташок, називалось воно в нашому селі «голубцями», «солов’ями» або «жайворонками». Пеклось воно із пшеничного борошна, молока, яєць, цукру або меду, вершкового масла.

У перший день Великого посту їли хрін з квасом. На третій тиждень Великого посту випікався хліб у вигляді хреста. Це було пов’язане не лише з впливом християнства, а й із раннього язичницькою символікою: хрест – це сонце.

На Благовіщення дітей частували коржами з маком. У Божку коржі пекли з вареної потовченої картоплі та пшеничного борошна, яєць, вершкового масла. Мак запарювали в кип’ятку, відціджували воду, додавали мед чи цукор і перетирали в глиняній макітрі або сухим притовкували в ступі, а потім перетирали з медом чи цукром. До коржів іноді подавали сметану і варили узвар із сушених яблук, груш, малини. На Великдень поряд з паскою і крашанками освячувалися поросята з хроном, сир, мало, сало, ковбаси. Паска символізувала тіло Господнє (за християнським вченням), а розглядаючи язичницький вплив у народній кулінарії, скажемо, що обрядовий хліб-паска – як і кожен хліб, означає сонячну силу, яйця – першопочаток життя, ковбаси, укладені кільцями – солярні знаки, порося – залишки обряду жертвоприношення.

Паску у нас пекли із пшеничного борошна, яєць, молока, запареного в печі, вершкового масла, меду або цукру, солі. Окремі господині пекли на опарі – вареній, потовченій з молоком картоплі.

На другий тиждень після Великодня (у Божку у вівторок) на поминальних трапезах їли крашанки і інші освячені страви, серед них була також обов’язковою солодка яєчня (у збиті яйця перед жарінням додавали трохи борошна, молока й цукру).

На Русальний тиждень і на Трійцю обрядовими вважались пироги, коржі і яєчня.

На Петра завжди варили молоду картоплю, заправляли її жиром і зеленою цибулею.

Розговлялись після петровського посту сирниками.

На Маковія готувались коржі з маком, розламані на шматки й учинені медовою ситою (мед, розчиненій у воді).

На Спаса обрядовою їжею вважались освячені яблука з медом.

На другу Пречисту (храмове свято у Божку) обрядові обіди справляли бездітні жінки.

На Дмитра випікали обрядові хліб-калиту (хліб із отвором посередині) або «балабушки» – невеликі  хлібці для ворожіння.

Ось кілька традиційних страв і рецептів їх приготування (за спогадами) Бруяки Єлизавети Якимівни, 86 років).

Юшка шара – закип’ятити воду, додати до неї сіль, порізане на шматки м'ясо качки або гуски, варити до того часу, доки м'ясо стане м’яким, вкинути кріп, моркву, цибулі (подрібнені).

Цю юшку їли з житніми пирогами, начиненими калиною і подрібненим вареним цукровим буряком.

Плескала – гречану лемішку з товченим конопляним насінням розкатати, надати форму коржиків, скласти в глиняний горщик і пекти в печі до готовності.

Хрін з квасом – натертий хрін посолити і розвести олією та буряковим квасом. 

Хоми – відварений підсолений горох розтерти у макітрі, додати товченого 

             конопляного насіння, вимісити, надати форму пампушок і 15  

             хвилин випікати в печі у металевому чавунці.

Тетеря – гречане тісто відварити навпіл з пшоном або пшеничним 

               борошном, посолити, заправити олією і ще трохи проварити.

Таратута – буряки порізати кружальцями, відварити, охолодити, додати 

                   солоні нарізані огірки, хрін, цибулю та олію і залити солоним 

                   огірковим  розсолом.

Бузиновий кисіль – очищені від хвостиків бузинові ягоди перетерти з 

                 житнім борошном, залити окропом, відварити півтори години і 

                 залишити в  печі пріти ще на півтори години. Можна додавати мед 

                 чи цукор, солодуху. Можна варити такі киселі з калини, яблук, 

                 малини. Можна  взимку варити такі киселі з сушених ягід бузини, 

                 малини, сушених  яблук – кришенів.

Махівники – відварити мед, знімаючи піну, додати мак, лісові горіхи. Коли  

                   суміш загусне, викласти на змочений водою стіл, охолодити й  

                   порізати на шматочки довільної форми.

Квасоляний салат – квасолю відварити до готовності, зцідити воду.        

                   Підсмажити на олії подрібнену моркву та цибулю, солоні 

                   помідори (влітку – свіжі),посолити, помастити олією. Можна 

                   додати подрібнені на тертушці солоні огірки.

Ось такі традиційні страви готували жителі села Божок.

 

Календарно-обрядові, родинно-побутові та господарські обряди в селі Божок.

І. Зимові свята.

1. Свято Великомучениці Варвари (17 грудня), Савелія (18 грудня). Святого Миколая (19 грудня).

2. Свят-вечір (6 січня). Кутя. Обряд Святої вечері, Дідух. Колядування.

3. Різдво Христове (7 січня). Колядування.

4. Новий рік (за старим стилем) (14 січня). Свято Меланії (13 січня). Свято Василія (14 січня). Щедрування, посівання.

5. Водохреща (19 січня). Освячення води. Голодна кутя (18 січня). Закінчення колядок і щедрівок. Вирядження куті.

6. Стрітення (15 лютого). Символіка освяченої свічки. Народні повір’я.

ІІ. Весняні свята.

1. М’ясниці, колодки (час весіль та забав). Свято Сорока Мучеників (22 березня). Зустріч весни.

2. Теплий Олексій. Благовіщення. Вербна неділя. Страсний тиждень. Церковні та народні обряди. Готування писанок. Проводи – поминання покійних. Весняні хороводи – веснянки.

3. Великдень – церковний і народні обряди.

4. Трійця, зелені свята. Культ зелені. Церковний і народний обряди. Водіння куста. Русалії.

ІІІ. Літні свята.

1. Святий Юрій (Григорій) (6 травня). Збирання роси, вигін у поле худоби.

2. Свято Купала. (7 липня).

3. Свято Петра – Павла. Купальські обряди.

4. Свято Маковія (14 серпня).

5. Свято Спаса (19 серпня).

6. Свято першої Пречистої (28 серпня).

7. Зажинки, обжинки.

ІV. Осінні свята.

1. День святого Симона. Обряд початку нового навчального року.

2. Свято Другої Пречистої (21 вересня).

3. Свято Покрови (14 жовтня).

4. Свято Дмитрія (8 листопада).

5. Свято Андрія (13 грудня). Обряд кусання Калити.

 

V. Родинно - побутові обряди.

1. Хрестини, родини, іменини.

2. Виряджання в армію.

3. Весілля.

4. Похорон.

VI. Господарські обряди.

1. Обряд закладання хати, криниці. Толока.

2. Вхідчини в хату.

 

VII. Дозвілля молоді.

1.  Вулиця. Колодки. Досвітки. Вечорниці.

VIII. Толока. Ярмарок.

Вірування наших далеких пращурів, як і всіх українців язичницької доби, були тісно пов’язані з явищами природи, найперше з тими, від яких залежав урожай, а отже, і добробут людей.

Досягнення ж наших предків в астрономії та космогонії, поєднуючись із циклом сільськогосподарських робіт, доповнюючись багаторічними народними спостереженнями, складають календар астрального року.

З періодом сонячної активності пов’язані хліборобські роботи,  а рух Сонця по зодіаку обумовлює комплекс свят, які у видозміненому вигляді дійшли до наших днів.

Відповідно до кількості сузір’їв, через які проходило Сонце за рік, було і 12 основних свят. Особливими були ті сузір’я , через які проходило Сонце за цикл сільськогосподарських робіт, їх було 7. Час проходження головного світила через зодіакальні сузір’я в уяві наших предків пов’язувався із якимось особливим образом Сонця. Ці образи були близькими до життя людини: народження, юність, одруження, змужніння, старість тощо, адже до реалій життя примірялись усі явища природи. Отже, маючи різні образи, Сонце мало і різні назви: Сонце весняного рівнодення – Сонце періоду змужніння – символізувало бога Ярила; вогняне Сонце літнього сонцестояння – Бога Семиярила або Сімаргла; свято одруження Семи ярила з Богинею води Даною відбувалось в ніч на Івана Купала; Сонце осіннього рівнодення символізувало Бога Світовида; Бог зимового сонцестояння – Коляда.

Відповідно до початку і закінчення робіт у полі відзначався початок року, а оскільки язичницький рік складався із двох циклів: весняно-літнього і осінньо-зимового, – то й початок року відзначався двічі: у пору весняного рівнодення (21 березня) та осіннього (23 вересня).

Традиція відзначати Новий рік 1 січня була принесена реформами Петра І.

За часом сучасне новоріччя збігається із прадавнім святом слов’ян – Різдвом Всесвіту – народженням небесних світил Сонця, Місяця і Богині води Дани.

Як і по всій Україні, в нашому селі святкують всі свята осіннього, зимового, весняного і літнього циклу.

Одним з найулюбленіших зібрань молоді були вечорниці. Починалися вони пізньої осені, найчастіше на Покрову (14 жовтня). То був час, коли сонце повертало на зиму і природа поступово засинала, коли зібраний був хліб і городина, коли наставали довгі вечори. Бувало, що дівчата починали «засиджувати» вечорниці уже з початку вересня.

Для проведення вечорниць дівочий гурт знаходив простору, зручну хату самотньої бабусі, вдови, рекрути. А відтак, ішли дівчата до господині і просили дозволу «справляти в їх господі вечорниці». Після взаємної згоди господиню обраної хати молоді люди називали вже «вечорнична та досвітчана мати».

Кожен куток мав свої вечорниці. Залежно від розмірів помешкання в одну хату приходило від 5 до 15 дівчат, а парубків і більше. Дівчата здебільшого трималися тільки свого гурту, а хлопці могли відвідувати усі вечорниці в своєму селі і навіть мандрували на «чужі» села, «роздивлятись», де є гарні та моторні дівчата.

Вечорниці були буденні й святкові.

Основою буденних була робота (прядіння, шиття), але і тут не бракувало розваг. Як тільки вечоріло, сходилися дівчата до хат вечорних матерів.

Несли різні «примусії» до роботи: веретена, прядки, днища, гребені, по кілька мичок пряжі для прядіння, полотно та нитки для вишивання, дротики, крючечки та вовну для плетіння. 

Зносили дівчата і харч для скромної спільної вечері. Посходяться усі дівчата, порозсідаються одна біля одної кругом столу або посеред хати. 

Коли дівчата були зайняті роботою на вечорницях, то хлопці тільки розважались, залицялись до дівчат. За роботою дівчата  співають пісні, жартують, а потім заводять мову про свої душевні таємниці.

Любили співати на вечорницях ось такі пісні:

     – Ой вишенька-черешенька,

Чом ягід не родиш?

Молодая дівчинонька,

Чом гулять не ходиш?

      – Ой рада б я ягід родить, 

Так лист опадає.

Ой рада б я гулять ходить,

Милий не пускає.

Або:

          В садочку гуляла, квіточки рвала,

          Рвала й кидала попід ворота.

          Не смійся, козаче, що я сирота,

          Прийшов би ти сватать, то я б не пішла.

              –  Не думай, дівчино, бо я не прийду,

Поїду в Росію, там кращу знайду.

Об’їхав Росію, ще й три города,

Не знайшов кращої, як ти, сирота.

Приїхав до двору, прив’язав коня,

Виходить дівчина, заплаканая.

По  личеньку видно, засватаная.

      –Ти думав, козаче, що я пропаду,

А я молодая, замуж виходжу.

Ще вчора-звечора платки роздала,

Парню молодому жалю завдала.

 Крім сумних пісень, виконувались ще й жартівливі, молодь танцювала.

Добре повеселившись і зголоднівши, сідали вечеряти за спільний стіл. Після вечері ще довго співали. Опівночі розходились по домівках, парубки проводжали дівчат. 


« повернутися

School.org.ua

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень