A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Божківський навчально-виховний комплекс "загальноосвітня школа І-ІI ступенів - дошкільний навчальний заклад"
Кролевецької районної ради Сумської області

Історія школи

Дата: 12.09.2019 21:30
Кількість переглядів: 57

Одним  з  перших  початкову  освіту  здобув  житель нашого  села  Іван  Іванович  Скибинський, який  учився  грамоті  у  сина  попа Барзаковського, котрий  вчителював у  Варшаві  і  приїздив в  літній час у село  на  відпочинок  до  батьків. На  прохання  селян  він  у 1875 році   ( а  за  іншими  даними в 1878 р.)  набрав  учнів сім  чоловік  і  вчив  їх  у  своїй  хаті. Діти  були  різного віку , від 9 до  12   років, сиділи  під  час   навчання  на  лавках  за  одним  столом, писали  на  грифельних  дошках. Навчання  проводилось за  граматкою, контролював  учителя  Скибинського  диякон Філковський. За  цих  часів  навчилися  писати  і  читати  три  чоловіки  з  села.

На початку 80 років Х1Х століття   за  рахунок  мирського збору  було  побудовано  будинок  для  школи (на  місці, де  тепер  майдан) . У  новозбудованій  школі  була  одна  класна кімната для трьох  класів, де  навчались  грамоті 15-17  учнів. Основою навчання  були  церковні  молитви, Закон Божий, а  також  граматика, читання і  вивчались чотири арифметичні дії. Навчання  проводилось на російській мові (українська не  вивчалась). Працював один  учитель  за  розкладом - вчились по чотири години щоденно (за спогадами жителя села Поладила Полікарпа  Словича).  Це була так  звана  школа  грамоти , яка  вперше в документах Держархіву згадується у 1881 році. (Відомість №1 про церковно-приходські школи Чернігівської  єпархії) . На той час в Божку було : кількість населення  обох статей - 1544 чол., кількість православних дітей шкільного віку обох статей - 277 чол., кількість дітей шкільного віку, які  не  відвідують школу -206 чол., кількість дітей  шкільного віку, які  навчаються в  школі -73 чол ( 25,6 %) . Найсерйознішими труднощами  Божківської школи, як  і  інших сільських  шкіл  , була відсутність грамотних вчителів  (Закон Божий викладав священик Юхим Катеринич, а грамоти дітей вчив псаломщик Прохор Сушинський ), а  також мізерна кількість коштів на  освіту, про що свідчить  такий  документ як «Ведомость о  сборах  в  пользу  церковных  школ Кролевецкого  уезда по  церквям благочиния  первого  округа Кролевецкого  уезда за 1909 год»

Різдвяно-Богородицькою церквою с.Божок збиралися протягом року кошти на користь школи в результаті крукового збору у недільні дні, подзвонних та за возложення на померлих селян. Річна сума збору складала  в середньому 1 крб.25 коп.

В серпні 1884 р. в с. Божок була велика пожежа. З 320 дворів згоріло 110 дворів. Під час цієї пожежі згоріла і перша школа в селі.

У 1885 р. був збудований новий будинок школи. В ньому була розташована школа та зборня. Поряд стояв шинок, з другого боку стояла церква. Тепер у школі вже навчалось 70-80 учнів. Отже, збудований будинок для школи не відповідав санітарно-гігієнічним вимогам. Класні кімнати і коридор були тісні, освітлення слабе. Завідуючим школи був Соловей Микола Васильович. У 1895 р. збудували новий світлий будинок для школи, який стоїть і нині.

В цей час «Божковское начальное народное училище» відвідувало біля 100 учнів. Було відкрито в цей час також четвертий клас. Але не вистачало педагогічних кадрів. Працювало лише два учителі – Соловей М. і Кича. Викладання всіх предметів велось на російській мові, вивчалась церковнослов’янська мова. Щоденно працював з учнями сільський священик, виховуючи дітей на засадах релігійного віровчення. Учні сиділи на великих партах по 4 і більше. Учителеві того часу було важко працювати, дітей часто залишали вдома батьки або відривали від навчання і посилали на сільськогосподарські роботи. А про підготовку до уроків не могло бути тоді і мови. Діти були завантажені домашніми роботами. Отже, переважна більшість учнів одержувала слабкі знання. Значна частина учнів з року в рік не переводилася до наступного класу і врешті залишала навчання , не одержавши й початкової освіти. В період революційних подій 1905 року і Лютневої революції 1917 року школа особливих змін не зазнала.

. В 1922-1923 навчальному році в Червоноранківській початковій школі працював учителем Довгейко Іван Михайлович . В 4-ому класі налічувалося 24 учні, а в 1-3 класах було разом 85 учнів.

      В 1931 році в Червоноранківській школі існувало чотири класи і навчалось близько 130 учнів. В 1931 році в школу прийшов перший піонервожатий Поладич Олексій Олексійович, піонери зустріли його з радістю . Завирувало, закипіло тепер піонерське життя. Вожатий жадібно взявся до роботи. Він завжди був у колі своїх піонерів, розповідав  їм цікаві новинки з життя других шкіл, налагоджував  роботу  організації

     В 1931-32 навч. році  у  школі  випускалась  стінгазета «Юний  ленінець», у якій  відображалось   піонерське  життя, навчання , поведінка  учнів, зроблені корисні  справи (членами редколегії були Тригуб Іван, Буйвал Марія, Коваль Василь).

        За три роки навчання змінилося чотири  директори (після Довгейко І.М. працював  директором  школи Леонович І.Д., потім  змінив  його   Ковальчук, потім – Калашников ).

    У  вересні 1934 року  директором  школи був  призначений  Пугачов    Леонід  Петрович. Він  був хорошим  організатором  і  другом  дітей, в  школі  пожвавилась  робота : стали  проводитись  вечори  відпочинку, катання  на  лижах, почали  працювати танцювальний  та  оркестровий  гуртки. Для  кращого  навчання в школі  були  створені  фізичний  та  хіміко-біологічний  кабінети.

            У 1935 році   побудували  нову  будівлю  для  школи.  В  цьому  ж  році  відбувся  перший  випуск  семирічки . Кращими  учнями  Червоноранківської семирічної  школи  в  1937-38 н.р. були :

Поладич Уляна    М. , Попок Лідія В. , Охріменко  Марія О. , Прасолець Григорій Є. , Поладич  Анастасія Т. Семирічною  школа  була з1932 по 1961 рік до  реорганізації в восьмирічку  і  здійснила  за  цей  час  26  випусків, давши освіту  850  громадянам  села.

   В  цей  час  директором  школи  став  Мусієнко Тодос  Мусійович, який  залишався  на  цій  посаді  і  на  початку  війни. Це  була  хороша  людина, вірний  патріот  Країни Рад, під його  керівництвом  проводився  збір  коштів  на  оборону  країни . Тодос  Мусійович  говорив : «Я  перший  вношу  на  оборону  країни 400  карбованців, прошу  наслідувати  мій  приклад». І його  одностайно  підтримали  всі  жителі  села. Бо  він  був  чуйною  і  авторитетною серед  населення  людиною.

      З початком війни  розпочалась  евакуація ,  старшокласників  притягували  на  роботи по перегону  худоби  в  тил. Коли  відбувались нальоти  ворожої  авіації,  діти  відганяли  худобу  за  село, щоб  врятувати  від бомб та  снарядів.  Також  школярі  надавали  допомогу  у  зборі  врожаю, бо  майже  всіх чоловіків  села  було  мобілізовано до  Червоної Армії. Броня була  лише  для  кількох  механізаторів  і  вчителів.

На  початку  вересня  1941  року в  село Червоний  Ранок вдерлися  гітлерівці. Навчання  учнів  старших  класів  припинилося.

В школі навчались лише учні 1-4 класів.  Навчали Любива Надія Трохимівна, Назаренко Віра Петрівна, Бруяка Марія Павлівна, Костецька Надія Федорівна.

    Більшість  випускників  школи  пішла  на  фронт. В селі була створена  підпільна партизанська група, яка боролась з фашизмом, також знаходився штаб Кролевецького партизанського загону, зв’язковою  в  якому  була  випускниця школи  комсомолка  Тригуб Галина.  Але  зрадник  видав  партизанів  окупантам  і  восени 1941 року  комсомольці-підпільники  були  розстріляні  фашистами. Молодь  вивозили  до Німеччини  на  роботи, доля  остарбайтерів  спіткала  багатьох  наших випускників.

      Восени 1943  року, після  звільнення  Сумщини  від  німців, школа  відновила  свою  роботу. Але  уже  5  вересня  в  село  привезли  поранених  радянських  солдатів і  в  приміщенні  школи  влаштували  госпіталь (поранених  було  так  багато, що  їх  розміщали  в клубі, у клунях і  колгоспних  коморах). Голова  сільради зібрала  дівчат-школярок і  попросила  їх  допомагати  лікарям  та  медсестрам, які  навчили   бинтувати, перевдягати  бійців, годувати їх, мити. Навіть  скручувати  цигарки для  важкопоранених. Як  пригадує Буйвал (Омельченко) Марія, яка до війни  встигла закінчити  лише  6  класів,  було  дуже  важко, але  довелося  перемогти  себе, бо виконувати  цю  роботу було  нікому (старші  дівчата  були ще в Німеччині, а  жінки  працювали  в  полі за  себе  і  за  чоловіків).

       Також почали  навчання  в 7 класі. Деяких  однокласників  на  фронт  забирали  прямо  з  шкільної  парти. Наприклад, Шаргородський  Митрофан  одержав  повістку  з  воєнкомату    в  школі ;  книжки  його  як  залишилися  на  парті  так  і  лежали там  довго-довго…  «Ми  приходимо,  учимось, а  його  книжки  лежать»,- розповідає Марія Антонівна: «А потім і  Митрофан повернувся, але вже без  ноги…»

      Після  Гребеник  О.А. з вересня 1944 року  директором школи став Буйвал  Симон  Гаврилович, який  викладав історію, географію та  Конституцію. Під його  керівництвом  педагогічним  колективом  проводилась  велика  робота  по  налагодженню навчального  процесу і  ліквідації воєнної  розрухи : робились  подвірні  обходи  і  виявлялись  причини, через  які  діти  не  відвідують  школу (в основному  не  було  одягу та взуття), вівся  облік  дітей-сиріт і надавалась їм необхідна  матеріальна  допомога. Вчителі працювали на заготівлі палива для  школи, ремонтували приміщення, проводили  велику  організаторську роботу  серед  дітей (за кожним  було  закріплено певну ділянку  роботи) .Коли читаєш протоколи педагогічних нарад, які  зберігаються в  шкільному  музеї, перехоплює  подих і  вражає громадянський  подвиг педагогів, які в той  важкий  час,   разом  з повісткою  дня  про покращення  успішності , вирішують  питання  про  дозвілля  дітей, організовують  роботу  гуртків,  випускають  «Бойові  листки» на  виробничих  ділянках  колгоспу.  В бюджеті  школи  за  1944 рік  є  графа, в  якій  виділено  кошти  на  придбання книжок для  шкільної  бібліотеки !   Десь ішла жорстока і  виснажлива війна, а  країна турбувалась про своє  молоде  покоління.

  1945-46 навчальний  рік  розпочався для молодших класів з 1 вересня , а  для 5-7 – з 1 жовтня. Деякі  діти  не  відвідували  школу  із за відсутності одягу, у деяких  батьки  загинули  на  війні  і  треба  було  допомагати  матерям  вести  господарство і  піднімати  сім»ю. Тому  питання  відвідування  занять  заслуховувалось на  кожній  пед. раді  і  батьківських зборах.  Було  створено  батьківський  комітет,  який  налагоджував  тісну  співпрацю між  батьками, педагогічним колективом  та  керівними  органами  села.

1943-44 навчальний рік. В цей рік навчання продовжувалося до квітня місяця, тому що всі  учні вийшли на допомогу  колгоспу.

Колишній директор школи Буйвал Симон Гаврилович після війни був направлений на роботу в Західну Україну, де загинув від  кулі бандерівців. Йому на зміну прийшов колишній фронтовик Клок Яків Онисимович.          Закінчилась жорстока і довготривала  війна. Червоноранківці , як  і  весь радянський народ, взялися за відродження  народного господарства, відновлення освіти та культури  свого села.

В педколектив Червоноранківської семирічної школи влилися нові педагогічні кадри : Любивий А.Ф., Клок Я.О., Поладич Ф.М., Рєнік М.М. – молоді, але вже загартовані фізично і морально  на фронтах війни. Вони принесли в життя школи звитягу, жагу до мирної праці, любов до рідної землі, яку боронили із зброєю в руках, а ще – цікаві розповіді про воєнні роки, про подвиг радянського народу, які допомагали виховувати справжній патріотизм  не в одного покоління учнів та вихованців.

Життя в селі завирувало.  У вихованні учнівської молоді брали активну участь всі : школа, колгосп, сільська Рада, держава . Постійно відчувалася тісна взаємодія цих ланок, спрямована на досягнення однієї мети: виховання  чесної, розумної , порядної активної молоді. І молодь справді була активною: навчалася, допомагала колгоспу, виступала з концертами у сільському БК , їздила з агітбригадами . Крім того, вели пошукову роботу: знаходили родичів тих солдат, які  загинули на території нашого села під час війни і поховані у Братській могилі на місцевому кладовищі. Листування червоних слідопитів і досі зберігається у шкільному музеї завдяки копіткому і турботливому зберіганні ветерана війни, директора школи Любивого Андрія Федотовича. В  50-ті роки  5 колгоспів, що знаходилися на  цій території, об’єдналися в  одне господарство – колгосп ім.. Мічуріна. Діти з навколишніх сіл  Заболотове і Веселі Гори, які увійшли до складу колгоспу, почали ходити до школи в с.Червоний Ранок.  Починали ходити з 5 класу ( у Заболотові була початкова школа). Ходили щодня пішки. Дорога до с. Заболотове через болото займала  45 хвилин часу (зараз її вже немає). В 1959 році для цих дітей влаштували пришкільний інтернат, який спочатку розташували в колишньому панському будинку Чорноусів, у якому після революції була сільрада ., а пізніше , після побудови нової школи, перенесли в одне з приміщень школи старої (збудованого в 1935р.), Кількість дітей у  ньому сягала 40  учнів. Умови в інтернаті були  добрі, але     незважаючи  на тісні  кімнати , найголовніше – це атмосфера дружби, ентузіазму, радості , молодого запалу.  Дружня  інтернатівська сім’я   мала  свої  традиції  і    всі  свята  зустрічала   разом. на  найвищому  рівні .

    З кожним роком життя в селі ставало кращим. І хоча молодь  рвалась до великого міста (багато хто поїхав працювати на шахти Донбасу, до Києва, Москви), проте   більшість  випускників  залишалась  у  рідному  селі.

Заняття в школі на цей час  проходили в пристосованих приміщеннях (всього вона розташовувалася  у шести будівлях на різних вулицях села). І тому в кінці 50-х років., з ініціативи Любивого А.Ф підтримки голови артілі ім..Мічуріна І.С.Журавля та допомоги депутата Верховної ради Калій Н.С. почалося  будівництво нового приміщення на 360 учнівських місць.

.І  уже 3 жовтня 1965. року в районній  газеті  «Маяк   комунізму»  з’явилася  замітка  під  назвою        « З новосіллям  вас, діти» : «…У  селі Червоний Ранок відбулося велике  свято. Для дітей тут  відкрилося  нове  приміщення  восьмирічної  школи. В  просторих  і  світлих класних  кімнатах , у  навчальних  кабінетах, обладнаних всім  необхідним для  проведення  навчальних  дослідів вчитимуться  400  учнів»…

  В цьому році почали  працювати  групи  продовженого дня для 1-5 класів , учні користувалися послугами шкільної їдальні, де харчування  було організовано за рахунок  колгоспу.

Крім того, в селі почався запис до вечірньої школи всіх жителів, які не мали середньої освіти. В новій двоповерховій будівлі  виділили окрему класну кімнату , поставили високі парти. Там  і проводились заняття з молоддю  села.

У 1971 році був перший випуск середньої школи.

Значна увага приділялась оформленню класних кімнат. Завдяки клопотанню депутата Верховної ради Калій Н.С. і зусиллям  вчителя  Кривенка С.І. було оснащено кабінет фізики, матеріальна база якого і  зараз дозволяє проводити уроки на високому рівні.

Популярною на той час була  профорієнтаційна  робота робота: налагоджувалися шефські  зв’язки з різними трудовими  колективами  (   над комсомольською організацією школи  шефствували комсомольці ремонтно-механічного заводу м.Кролевець , сільська  комсомольська організація також  тісно співпрацювала з шкільною молоддю ) . У 1976 році  радгосп  подарував школі  новенький  трактор для вивчення на уроках праці тракторної справи , зробили ремонт спортивного залу  у  80-х роках, проводили спільні спортивні змагання,  виступи агітбригади  на полях , фермах, а також обласних і районних  конкурсах.

На початку 70-х років при школі було організовано табір праці і відпочинку. Влітку учні жили за селом у наметовому містечку, вдень працювали в радгоспі, а увечері цікаво і змістовно проводили дозвілля: ходили  в  кіно,  займалися  спортом,  організовували  свята і  конкурси.

Кожного року учні 7 класу після літньої практики в таборі праці і відпочинку їздили на екскурсії  по різних містах СРСР . Школярі побували в Москві, Ленінграді, Волгограді, Жданові, Києві, Краснодоні

      З приходом до школи у 1976 році Данченко Надії Олександрівни культурне життя  ще більше розквітло.  Було організовано вокальні ансамблі «Росинка», «Альонушка», хор, вокально-інструментальний ансамбль, учнівська агітбригада, які  стали постійними учасниками і переможцями  сільських, районних та обласних  концертів, конкурсів, фестивалів.,  вперше  пошили  костюми для  виступів.

      Робота  педагогічного і  учнівського колективів була націлена  на  виховання  патріотизму і  активної  життєвої   позиції  у  дітей.

За період з 1961 по 1972 рік Червоноранківська восьмирічна школа здійснила 15 випусків, неповну середню освіту одержали 566 чоловік.

Повну середню освіту з 1972 по 1979 одержали 287 учнів.

Протягом 1979-1993 восьмирічну школу закінчили 207 учнів.

 За період існування середньої школи з 1994 по 2007 рік 11 випусків нараховували  93 учні.

На 1 вересня 1971 року в Червоноранківській школі нараховувалось 250 учнів.

На 1 вересня 2001 року -81 учень, на 1 вересня  2007 року – 63 учнІ…

На 1 вересня 2013 року – 61 учень.    

За післявоєнний період в школі змінилося 4 директори: Любивий Андрій Федотович (1950-1983),Калишенко Катерина Дмитрівна (1983-1987),Дячок Ольга Миколаївна (1987-2001),Борщ Олена Михайлівна з 2001 р.

За час існування  середньої  школи з  золотою  медаллю  навчальний заклад  закінчили  п’ять  учениць : Поладич Галина (1974 рік),  Максименко Людмила і Поладич Тетяна (1979 рік), Тригуб  Олена (1996 рік), Стринадкіна Марина (2010рік).

До1983  року   директором  школи  був  Любивий  Андрій  Федотович. Напевне, його можна  назвати  символом  школи. Бо  важко  знайти  людину, яка  б  віддавала  своїй  улюбленій  праці  стільки  сил,  енергії, душі.          

У 80-ті роки на шкільному подвір’ї з допомогою радгоспу було  побудовано спортивний майданчик, завезено нові меблі для класних кімнат (столи та стільці)

У 2004 році  в школу було  обладнано комп’ютерний клас , який нараховує 11 комп’ютерів, принтер, сканер, меблі. Це було надзвичайною подією для всього села

. Шкільна територія і приміщення школи поступово ремонтується, вдосконалюється. Фасад  школи  набуває естетичного вигляду, ремонтується водогінна мережа, електромережа, частково лагодиться система опалення , яка  потребує капітального ремонту.  Районний відділ освіти  завдяки сприянню районної ради  закуповує для школи 25 нових парт.

За  останні  роки  наш  навчальний   заклад   набув  нових  традицій : проводяться  предметні  тижні, свята квітів, свята врожаю; влітку учні школи  беруть участь у туристичних зльотах  . З 2005 року  завдяки сприянню депутатів районної ради Перерви Т.В. та Борщ О.М. при школі відкрито класи баяну , скрипки, бандури та хореографії  Кролвецької школи мистецтв.

Естетичне виховання в нашій школі завжди було на високому рівні. Продовжують роботу в цьому напрямку і молоді педагоги. Щороку змінюються навчальні технології, за якими працюють педагоги . Наше молоде покоління вчителів активно включається у впровадження цих технологій в освітній процес нашої школи. З метою вдосконалення педмайстерності вчителів, поліпшення навчально-виховного процесу  адміністрація школи планує методичну роботу           Серед форм методичної роботи є традиційні (методичні оперативки, наради при директорі та при заступнику, педагогічні ради, робота методичних об’єднань, методичної ради, обговорення відкритих уроків тощо), так і інноваційні (організація методичних днів, творчих звітів методоб’єднань). У школі поступово збирається відеотека кращих освітянських доробків учителів школи (уроків, позакласних заходів, шкільних свят, презентації досвіду). Є добірка матеріалів про життя школи, які були надруковані  у засобах масової інформації. Велику увагу адміністрація школи приділяє роботі з молодими кадрами. Систематично працює школа молодого вчителя, психолого-педагогічні семінари, організовуються взаємовідвідування уроків.

Створення комп’ютерної бази в школі дає можливість оперативно реагувати на будь-які процеси в галузі освіти , приймати управлінські рішення  , здійснювати контрольно-аналітичну діяльність , економно розподіляти час роботи адміністрації, естетично оформляти документацію, роздавальний матеріал для проведення уроків, мати базу даних для підготовки до педагогічних рад, проводити уроки з використанням комп’ютера. На досить високому рівні організована виховна робота в школі.

Школа стає єдиним осередком культури в селі, як і в багатьох інших селах, який бореться проти насильствая, без культур’я, зла, намагається виховувати ідеали справедливості, доброти, взаємодопомоги , якими одвічно жили слов’янські села.

.


« повернутися

School.org.ua

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень