A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Божківський навчально-виховний комплекс "загальноосвітня школа І-ІI ступенів - дошкільний навчальний заклад"
Кролевецької районної ради Сумської області

Література рідного краю

Дата: 29.01.2020 02:05
Кількість переглядів: 137

Презентація творчості Віри Смереки

Тема:   «Я маю далеку Вкраїну,

                      Мій рідний улюблений край»

 

Мета: познайомити учнів із життєвим і творчим шляхом Віри Смереки,

           формувати навички виразного читання віршів, розвивати пам’ять,

           увагу ,мовлення, вміння аналізувати, робити висновки, виховувати

           патріотизм, любов до рідного краю.

 

Обладнання: портрет Віри Смереки, вишиті рушники, виставка книжок

                      письменниці, записи пісень.

 

 

Хід заходу.

Святково прикрашений зал, висить портрет Віри Смереки, по обидва боки прикрашений кролевецькими рушниками, влаштовано виставку книжок Віри Смереки, на дошці епіграф: «Я маю далеку Вкраїну,

                                                   Мій рідний улюблений край!»

 

Звучить пісня у виконанні Т. Петриненка «Україна».

 

Учитель: – Україна… Рідний край… Золота чарівна сторона…

               Для кожної людини дорогий і милий серцю той куточок, де вона народилася,

                де промайнули найкращі роки дитинства.

                Але в кожного своя доля. Багатьох українців вона роз’єднала з рідною

              ненькою-Батьківщиною, закинувши їх на далеку чужину. Нашій землячці

              Вірі Смереці довгий час довелося жити за межами своєї  держави, лише бути

              душею і серцем разом з Україною.

              Наша сьогоднішня зустріч присвячена саме цій геніальній жінці, яка понад

              усе любила свій рідний край, яка жила вірою про повернення на мальовниче

             Полісся, Сумщину, яка жила спогадами про Кролевеччину.

Учениця   ( на фоні музики « На Україну повернусь» читає вірш Віри Смереки «Туга» )

Не буду я щаслива,

До того часу, як

Побачу рідний край мій,

Тоді всміхнуся я.

 

В далекій тут чужині,

Сумую я завжди…

Немає в мене втіхи,

Ні радості в журбі.

 

Бо знаю, що далеко,

Є край мій дорогий…

Туди думкам лиш легко

Летіти з чужини.

 

З теплим світом сонця,

З подихом вітрів,

З променем в віконце,-

Край живе тут мій.

 

Знаю, що частина

Тебе в чужині,

Тут живе зі мною

На чужій землі!

 

-Нею я й живу лиш,-

Часточка в мені…

-Повно жити буду

В рідній стороні!

 

Учитель:- Земля Сумщини творчістю багата.                                                                                                               

                      Кролевецька земля щедра на таланти. З нею пов’язана доля багатьох

                      знаменитих особистостей, що уславили вітчизняну культуру, науку,  

                      літературу. Серед них Панас Кочура, Микола Лукаш, Грицько Сірик,

                      Олекса Грищенко, Віктор Дзюба, Валентина Мироненко та багато             інших.

                     Сьогодні ми відкриємо нову поетичну зірку нашої Кролевеччини Віру

                     Смереку.

  • Віра Степанівна Смерека народилася 19 січня 1922 р. у с. Андріївка

Кролевецького району на Сумщині.

Батько майбутньої письменниці Степан Ніпот був православним священником. Але на той час влада ганебно ставилася до релігії: руйнувала храми, переслідувала, піддавала арештам священнослужителів. Із закриттям церков сім’я Степана Ніпота змушена була перебиратися з місця на місце: Заболотово, Іваньків, Лушники, Чепліївка, Кролевець.

Перші свідомі враження Віри пов’язані з Лушниками – мальовничим селом, яке знаходиться над Десною.

Живучи в далекій Англії, Віра спогадами линула до рідного села на «зачарованій Десні».

У щоденнику Віри Смереки знаходимо запис:

« І я лину думкою в Україну, до річки мого дитинства… Село Лушники розкинулось на березі Десни, отам, де через ріку, в селі Розлетах, видобувають крейду.»

 

Учениця:(вірш  В. Смереки «Наддеснянському краю»)

Я б хотіла  Десну мою рідну,

І ясний над деснянський наш край

Від прокльонів бруду звільнити,

Щоб він цвів, мов зелений наш рай.

 

Щоб там люди жили і раділи,

Рідну мову вживали як слід,

Їхні вбори, щоб барвами гріли,

Панував, щоб тут предків завіт.

 

Ой, земляче мій, славний земляче,

Обчорнили ви край мій й народ,

Як читаю, душа моя плаче,

Що лишили поганий ви слід.

 

Учитель: - Майбутня письменниця була свідком жахливих подій «колективізації».    

                Саме  сім’я Ніпота, внаслідок «розкуркулення», перетворилася у злидарів, коли забрали все, що було зароблено невтомною працею.

З Божою поміччю пережили голодомор 1933 р. У цей час родина проживала у Кролевці. Їли «коржики з листя».

У Кролевці Віра Ніпот  продовжила навчання  і в 1940 р. із атестатом відмінниці закінчила середню школу.

У передвоєнному 1940 р. стала студенткою української філології Львівського університету. Але почалася Велика Вітчизняна війна. Особливого горя завдала вона родині. У травні 1942 р. разом з тисячами українських юнаків та дівчат  була вивезена на примусові роботи в Німеччину Віра  Смерека – наша письменниця. Звернемось до спогадів про ті часи:

« Тяжко боліло серце, і непрошено лились сльози з очей… Схиливши голову на руки, я сиділа на своєму вузлику і гірко плакала. Сльози йшли, немов з самого серця, гарячі, рясні, і, здавалося, їм не буде кінця і краю…»

 

(Учениця виконує пісню на слова Віри Смереки музику В. Сторонського « Плаче осінь»).

 

Учитель: – Коли людина потрапляє у безвихідь, коли людину спіткало горе, коли людині зле на душі, вона звертається до світлого образу матері. Адже саме мати завжди допоможе, розрадить.

Віра Смерека навіки відірвана від рідних.

Поїзд мчить до Німеччини. Які думки у бранців? Звичайно, про рідну неньку.

Віра пише у щоденнику:

«Швидко летів потяг, і десь далі й далі лишались дорогі місця з матір’ю й батьком,  братами й сестрами,  рідними й подругами…

  • О мамочко, моя рибонько дорогенька! А коли ж я тебе побачу?.. О таточку мій! А куди ж мене везуть від тебе?»

Світлий образ своєї неньки Віра Смерека пронесла крізь усе своє життя.

 

Учениця (На фоні  пісні « Тільки мати не засне» читає напам’ять вірш Віри

                 Смереки «Матері»).

Ношу в душі твій образ, як ікону,

Й молюсь до неї часто в самоті…

Моя Ти люба, найдорожча мамо,

Ти все найкраще у моїм житті.

Ти міра правди, щастя й чистої

                                           любови!

Ти джерело усіх моїх надхнень,-

Ведеш ти мене вічно до обнови,

Як те світання, що віщує день.

 

Ти пісня серця, сонце ясне в небі,

Ти провідна зоря у темноті!

Світи мені любов’ю при потребі,

Аби одній не збитися з путі.

 

Учитель: – У Німеччині Віра Ніпот  опинилася в робітничих таборах у Берліні. Виснажлива праця, недоїдання зумовили хворобу, через яку потрапила до невільничої лікарні. Звідси, після одужання, її відправили у ще суворіші щодо умов табори.

У Берліні у серпні 1943 р. доля  звела її з українцем із Закарпаття Іваном Смерекою. Саме він організував у лютому 1944 р. втечу Віри із табору у гори, де в невеличкому селі дочекалися кінця війни.

У липні 1445 р. Іван Смерека і Віра Ніпот одружилися.

Молода сімя у травні 1947 р. емігрує до Англії, ця країна стає другою домівкою. Тут письменниця зустріла і шостий десяток літ. Але спогадами вона завжди з Україною. З нетерпінням чекає листів з рідного краю, саме вони є великим святом для душі письменниці.

 

Учениця (Читає вірш Віри Смереки «Ваш лист»)

 

Лагідним вітром в день дощовий

До мене лист ваш завітав,

Рясним променем священним

Мені крізь хмари світ засяяв.

 

Розбились думи, зникли хмари,

І дощ надворі перестав.

У моє серце світлим чаром

Священний спокій завітав.

 

В саду під сонячним промінням

Я бачу рожі вже цвітуть,

І бджілки з радісним гудінням

Із квіток мед солодкий п’ють.

 

Співає пташка десь піснями,

І вітер в листях шелестить.

Неначе шепче він словами

Мені привіт в отім листі.

 

Лагідним вітром з мого краю

Листом привіт ваш надійшов,

І світ чужий священним раєм

Мене оновлену знайшов!..

 

Учениця виконує пісню на слова Віри Смереки музику В. Сторонського «Вітер   України».

 

Учитель:- Віру Смереку можна порівняти із сучасною Ярославною, яка вже понад

                 півстоліття зі стін міста Брадфорда «плаче-тужить над українською недолею».І це справді так. Не гріє сонце на чужині. Хочеться, хоча б на хвильку полинути у рідний край…

               Важко переносить розлуку з рідною Батьківщиною.

 

Учениця (читає вірш «Вогнику»)

 

Мій вогнику теплесенький,

Зігрій мене біднесеньку,

Зігрій, як рідний хтось.

 

До тебе прихилюся я,

З тобою поділюся я

Усім, що в серці є…

 

Нема в мене матінки,

Нема в мене батенька,

Нема кому зігріть.

 

Чужина тут, мій вогнику,

Не гріє мене вбогеньку,

Сама-саменька я…

 

Похилю лиш голівоньку

На ручку свою біленьку,

Й тихенько посиджу.

 

Умиюсь слізоньками я

Рясними, безнадійними,

Й на тебе подивлюсь.

 

Зогрій серденько вбогеє,

Мій вогнику теплесенький,-

Дай сили в світі жить.

 

Наповни мене силами,

Тепла твойого силами,

І поможи злетіть.

 

(Учениця виконує пісню на слова Віри Смереки музику В. Сторонського « Пташині».)

 

Учитель: - Багато суму і печалі в поезіях Віри Смереки. Найдужче уболівало пані Віра

                за долю рідного народу, донькою якого вона усвідомлювала себе з раннього дитинства і такою ж відданою Матері-Вітчизні залишатиметься до останнього подиху життя. Мету свого життя вона передає у поетичних рядках.

 

Учениця ( читає напам’ять вірш Віри Смереки Моя мета»)

 

 О ні, не зіб’юсь зі шляху я!

Не зігнусь я духом в борні!

Вкраїно, до твого верхів’я

Піду я крізь болі й вогні!

 

Як часом на шляху стрімкому,

Бува, що мій крок затремтить,

Вкраїно, в тім менті сліпому

З’явись, хай мій шлях заяскрить!

 

І в просторі дальньому ясно –

Встаєш на верхів’ях вже ти!

Вкраїно, мій краю прекрасний,

Любов’ю мій шлях освяти!

 

Учитель: – Пані Віра не витирає піт з чола – вона працює на благо Батьківщини, в ім’я і во славу України. Дуже актуальне питання порушене у вірші «Зраднику». Віра Смерека ім’я «українка» пронесла крізь усе своє життя, вона з огидою ставиться до тих, хто забуває своє коріння, свій рід, хто зраджує свою державу.

 

Учениця (читає вірш Віри Смереки «Зраднику»)

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень